Ещё о "мовах": "грае грае воропае"

Старый бурсацкий псалм, записан Кулишем в 1845 г. у дьяка в селе под Киевом :

У Кіеви на рыночку орел воду носить,
Ой там козак своего пана хорошенько просить:
Пусти мене, пане-атамане з Кіева до дому
Не вручив я дивчиноньки своеи ни кому.
“Дай нам Боже, панове-молодци, недили дождати,
То буду вас що недили до дому пускати”.
Коли тая, пане-отамане, недилонька буде,
Що на мою дивчыноньку знаходятся люди
<...>
И дощ нейде, и хмары нема, а в синечках слизько
Одкланявся козак дивци у ниженьки низько
Ой дав-же вин одклиного коня вороного;
Вона ему одклиночку – шиту хустиночку:
“Ой на тоби хустиночку уста протирати,
За для славы козацькой сидельце вкрывати.
Ой як гляну на сидельце зтишу свое сердце,
Ой як гляну на хустину згадаю дивчину.
Чи не дивчина, чи не рыбчина сю хустину шила:
Вона мини молодому серденько всушила”.

Кулиш-Бодянскому

“Шановный мій Пане брате
          Осып Максымовыч!

Нема та й нема од Вас ни слуху, ни духу. Не буду ж пысаты й я до Вас ни про що, покы не одберу од Вас лысту, щоб уже Вам одвитоваты. А що теперечкы я до Вас пышу, так се ось для чого. Есть тут у Варшави одын лях Макуцькый. Служив вин у москалях, будучы взятый у некруты, да як зробылы его через четыры роки офыцером, так вин зараз и покынув службу да й давай учыцця. А вже ему лѣт за 30. У славяньскых языках вин знае сылу, не учыть их, а исть; из такою охотою пережовуе усякый коренець и виточку. Мациовськый его поважае и уповае, що з іого выде колысь¹ значный фылолог. Вже и тепер вин посылав у Академыю Наук одну фылологычну росправу, и Академыя через Плетнева изъявила іому своє благоволеныє (шкода, щи тилько словамы!) От же цей Мыкуцкый жада² докинчаты свою науку у Московському универсытети под Вашым руководством, да сердешный, не знае, чы прымуть іого на казенный кошт; то не сміе одважытысь ыты в Москву. Як же б, каже, хто впевныв³ іого, що именно вин знайде там на казенному кошти прытулок, то я б, каже, шпиком оце по весни пустывся и хоч зпохволя, а добрався б до Москвы. Так колы маете вы там таку миц⁴ щобы іого в тому запевныты, так пышите, нехай сердега йде до вас у Москву. Може з іого буде якый Юнгман або що! тоди вам на земли дяка⁵, а в царстви небесним радость.

      Из щырою прыязню Ваш П. Кулиш.

А що преданія? А що Чорная Рада? Чы пысав до Вас Свидз...? Як ни, то я іого понукатыму⁶, бо вин иде од колина Фабія Кунктатора.”

1) некогда, ср. польск. kiedyś; 2) жаждет; 3) zapewnić, zapewnić – уверить; 4) moc – сила, мощь; 5) dzięki – благодарность; 6) диал. понукать – побуждать.

М. Грушевський, "Iсторiя України-Руси"

Досї ми не маємо науково зробленої історії українсько-руського народу, що обіймала-б весь час його історичного істновання. Через се моя праця, які-б не були її недостачі, повинна бути користною. Її загальний плян дав я низше, у вступній главі, а вихід дальших томів буде залежати від обставин моєї роботи. Принаймнї близші томи надїюсь я дати в короткім часї.

Я з початку мав замір дати книжку більш популярну, приступну для як найширших кругів нашої суспільности. Приглянувши ся близше, я перемінив намір: в сучаснїм стані нашої науки минї здав ся далеко потрібнїйшим строго науковий курс, що міг би вводити в науку і знайомити з сучасним станом питань нашої історії; сей мав я на оцї. Але при тім минї хотіло ся зробити свою працю, не ухибляючи її науковости, скільки кожна приступною і для ширшої публїки; для того все спеціальнїйше виносив я в нотки, а їх подав у кінцї, зіставивши під текстом тільки чисто інструктивні пояснення. Рівнож на кінець винїс а спеціальне обговореннє двох справ - нашої найдавнїйшої лїтописи і норманської теорії початку Руси.

Минї мило, що вихід сеї книги припадає на столїттє нашого національного відродження; нехай вона буде йому привітом! Вправдї невеселий переважно образ дає нам наша історія, сумнїйший може часом нїж иньші, але суспільність, що має віру в себе, мусить мати і відвагу глянути на неприкрашену правду свого минулого, щоб зачерпнути в ній не зневіру, а силу. „Увђсте истину, и истина свободитъ вы!” — сю девізу дїячів нашого національного відродження можемо повторити й по пятьдесятьох лїтах, додавши тільки „волю” і „працю”, як неминучих спутників знання в походї до забезпечення лїпшої будучности свому народу.
 

Между прочим, весьма наглядный по красноречивости пример представляют переводы с малорусской письменности на новоукраинский стандартный язык. 

Помимо собственно ц.-с. языка на Украине в XVI-XVIII вв. существовал местный литературный язык, т.н. "проста мова", совмещавший церковно-славянские, общерусские и малорусские элементы, с преобладанием общерусских. На этом языке написаны малороссийские летописи, как то Величко или Самовидца, послания Вишенского и многие другие памятники малорусской письменности. Созукраинская чистка языка от ц.-с. и о.-р. элементов означала разрыв преемственности также и с этим литературным языком, отчуждение малороссов от литературы уже не только общерусской и древне-киевской, но и памятников местной, специфически малорусской словесности.

Эти переводы иллюстрируют, в какой степени подвергся чистке и гонению не только ц.-с. или о.-р. литературный язык, или старый язык древних летописей, и их лексика, но уже и недавних малороссийских сочиненй и летописей, которые, как летописи Величко, теперь на новоукраинский оказывается надо переводить.

К примеру, летопись Величко. Написана в 1720 г., т.е. автор - современник Петра Первого. Текст летописи без труда понятен всякому человеку, знающий современный русский литературный язык, но если понадобился новоукраинский перевод, то очевидно изучавшие только новоукраинский литературный язык по замыслу должны испытывать затруднения при чтении текста.

Вот для иллюстрации начало летописи Самоила Величко, сперва на малорусской “простой мове” оригинала (“простимъ стилемъ и нарѣчiємъ козацкимъ” - как писано в предисловии малороссийского издания 1720 года; “нарѣчiємъ малороссїскiмъ” - на рукописной обложке), цит. по изданию у Київi 1926, з друкарнi Української Академiї Наук, с fac simile изображениями оригинала, затем в переводе на новоукраинский язык (Київ, “Днiпро”, 1991, переклав з книжньої української мови Валерiй Шевчук).

(и далее два тома в таком же стиле)

На фоне подобных сопоставлений особенно трогают рыдания украинских крокодилов над умученной мовой.

Перевод этот, на мой взгляд, полезен тем, что наглядно показывает, какие слова не нравятся переводчику в языке наших и его (его ли?) не столь уж древних малорусских летописей и другой малорусской письменности.

Кроме того, он поставляет благодатный материал для проведения метрики обоих версий текста для установления степени их корреляции с церковно-славянским, а в случае украинского перевода - и с польским языком. Интересно было бы сделать также коррелятивную метрику по отношению к общерусскому словарю.