Древняя украинская легенда

Колись було так, що на Глобусі Українському текла ріка Дніпро, в якій струменіла горілка, береги ж тієї ріки були сальні .

Спершопочатку вузькими були Дніпра береги, і часто виходив він з берегів тих і затопляв землі козацькі. Тоді славні козаки, не жаліючи пуза й печінки, випивали ту горілку, сального ж берега підгризали, аби розширити русло. Так і роз’їли їх вони, і став Дніпро широкий.

Але прилетіли на Глобус Український злі москалі. Позаздрили вони щастю козацькому і підпалили Дніпро. І горів він сім днів і сім ночей, так що береги сальні розтопилися та обвалилися.

І з тієї пори проклятої струменіє в Дніпрі не горілка, а сльози козацькі.

Було, однак, Українцям згори пророцтво: як проженуть вони злих москалів, як вб’ють усіх москальчуків та підмоскальчиків, то знов заструменіє в Дніпрі горілка, береги ж поростуть щетинкою, а з-під щетинки сало покажеться.

Гнали-гнали козаки москалів три тисячі років, та ще й москальчуків били смертним боєм триста років, так підмоскальчиків тридцять років, і всіх прогнали та вбили. Сіли вони в Дніпро та стали чекати, коли протече Дніпро горилкою, що про неї пророцтво було.

Але всівся на джерелі Дніпра злий хан Кучум, розставився, і заткнув Жопою своєї джерело горілки. А для міцності заткнув мертвим трупом вбитого ним Гонгазде.

Сам же розв’язав матню та засцяв весь Дніпро.

І тече тепер у Дніпрі не горілка, а сеча Кучумовская, так ще кров Гонгадзе безневинна.